Сферична теорія артикуляції

2. Застосування даної методики неможливо при наявності поодиноких природних зубів. 

3. Трудомісткість і основний недолік методики полягає в тому, що автори прагнули по феномену Хрістенсена в кожному окремому випадку отримати індивідуальні оклюзійні криві. 

Дослідження Б. Р. Вайнштейна (1949) про застосування сферичних пластинок різних радіусів свідоцтва детельствуют про доцільність використання сферичної поверхні радіусом 14-8,2 см для оформлення оклюзійних поверхонь прикусных валиків і подальшої постановки штучних зубів. Це значно полегшило б застосування методики А. Я. Катца і 3. П. Гельфанда, так як, по-перше, при відсутності феномену Хрістенсена набагато легше перевіряти правильність формування прикусных валиків, ніж при наявності феномена формувати індивідуальні оклюзійні криві, по-друге, відпала б необхідність користуватися стенсовыми прикусными валиками, по-третє, формування оклюзійних поверхонь, прикусных валиків можна було б робити при наявності поодиноких природних зубів. 

У наведеному нами огляді літератури з деяких питань проблеми артикуляції цікаво те, що часто суперечливих даних різних авторів - прихильників теорії балансування - можна зробити висновки про необхідність застосування для формування оклюзійних поверхонь воскових валиків з подальшим конструюванням штучних зубних рядів по сферичних поверхонь. 

Це є своєрідним підтвердженням правильності сферичної теорії артикуляції. 

Тому, перш ніж перейти до питання про визначення радіусів сферичних поверхонь, придатних для застосування в широкій зубопротезній практиці, зупинимося на деяких положеннях сферичної теорії артикуляції. 

Сферична теорія артикуляції найбільш повно порівняно з будь-якою іншою теорією відповідає сферичним властивостями будови зубо-щелепної системи та черепа в цілому, а також складним тривимірним обертальним рухам нижньої щелепи.