| Діагностика (від грец. Diagnostikós - здатний розпізнавати) - процес розпізнавання хвороби та позначення її з використанням прийнятої медичної термінології, тобто встановлення діагнозу; наука про методи встановлення діагнозу. Д. грунтується на всебічному і систематичному вивченні хворого, яке включає: 1) збір анамнезу - цілеспрямований розпитування про скарги, історії захворювання і історії життя хворого, 2) об'єктивне дослідження стану організму [огляд, обмацування (пальпація), вистукування (перкусія), вислуховування (аускультація)], визначення спеціальними прийомами гостроти зору, слуху, рефлексів, об'єму рухів у суглобах та ін; 3) аналіз результатів лабораторних досліджень крові та різних виділень (кал, сеча, харкотиння, гній тощо); рентгенологічні дослідження; графічні методи - запис на папері або фотоплівці рухів серця (кардіографія), судин (сфигмография) та ін; Електродіагностичний дослідження (електрокардіографія, електроенцефалографія та ін), ендоскопію - огляд внутрішніх поверхонь деяких органів (наприклад, внутрішньої поверхні шлунка, сечового міхура) при допомогою спеціальних оптичних приладів, біопсію - дослідження невеликих посічених у хворого шматочків тканин або матеріалу, отриманого при проколі (пункції) спеціальною голкою кісткового мозку, лімфатичних вузлів та ін При деяких захворюваннях суттєві діагностичні дані отримують за допомогою радіоактивних ізотопів (радіоізотопної діагностики). Велике значення для Д. інфекційних та алергічних захворювань мають бактеріологічне та серологічні (із застосуванням сироваток) методи. У складніших випадках для встановлення діагнозу іноді вдаються до пробної операції з метою безпосереднього огляду та вивчення місцевих змін.
|
