Лімфаденіт (lymphadenitis) — запалення лімфатичних вузлів, що виникає як ускладнення різних гнійних захворювань і специфічних інфекцій (туберкульоз, актиномікоз, чума тощо).

Розрізняють гострий і хронічний, специфічний і неспецифічний лімфаденіт. До лімфатичних вузлів інфекція потрапляє з гнійного чи специфічного осередку по лімфатичних чи кровоносних судинах. Рідко спостерігається первинний процес при пораненні чи інфікуванні лімфовузла. Залежно від характеру ексудації розрізняють серозний, геморагічний, фібринозний, гнійний лімфаденіт. Гнійний процес призводить до деструкції тканин вузла і переходу запалення на навкружні тканини з розвитком аденофлегмони.

Клініка неспецифічного лімфаденіту характеризується болісністю і збільшенням лімфовузлів, головними болями, слабістю, нездужанням, підвищенням температури тіла. У початкових стадіях відмічаються болі в регіонарних лімфовузлах, які є щільними, болісними, з навкружними тканинами вони не спаяні, шкіра над ними не змінена.

При деструктивних процесах (гнійна форма) болі набирають різкого характеру, шкіра над лімфовузлами гіперемована, вузли зливаються між собою і з навкружними тканинами. При аденофлегмоні визначається щільний інфільтрат із осередками розм’якшення. Приєднуються явища інтоксикації: висока температура, остуда, тахікардія, головний біль, слабість. При гнильній аденофлегмоні пальпаторно у зоні ураження визначається крепітація.

Ускладнення лімфаденіту: тромбофлебіт, розповсюдження гною по клітковинних просторах із розвитком флегмони (заочеревинна, медіастиніт тощо), гнійні нориці, сепсис.

Лікування залежить від фази процесу. У початкових стадіях (інфільтрація) лікування консервативне: спокій, антибіотикотерапія з урахуванням мікрофлори, лікування основного осередку інфекції (розрізання абсцесів, флегмон, дренування), призначення сухого тепла (УВЧ, солюкс, зігріваючі компреси).

При абсцедуванні лімфаденіту — оперативне лікування (розрізання абсцесу чи аденофлегмони з наступним дренуванням і лікуванням як гнійної рани). Лікування специфічних лімфаденітів визначається специфічною терапією основного захворювання (туберкульоз, актиномікоз).