Основні положення про сальмонельоз

• Сальмонельоз — гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, що спричинюється бактеріями роду Salmonella і характеризується фекально-оральним механізмом передачі, переважним ураженням травного каналу, розвитком інтоксикації та зневоднювання організму, а іноді й сепсису та утворенням гнояків у різних органах і тканинах.
• Сальмонельоз становить серйозну медичну соціальну проблему через його значне поширення, частий тяжкий перебіг, можливість і виникнення ускталнень. Сальмонельоз може зумовити виникнення чи загострення інших хронічних захворювань, спричинити внутрішньолікарняні спалахи. Захворюваність у 10—100 разів перевищує кількість виявлених і бактеріологічно підтверджених випадків.
• Сальмонели продукують екзотоксини, зокрема ентеротоксини (термолабільний і термостабільний), цитотоксин, мають особливу білкову систему, шо спричинює в ентероцитах так званий III тип секреції. При руйнуванні сальмонели виділяють ешштоксин. Мікроби здатні до внутрішньоклітинного паразитування, досить стійкі до дії фізичних і хімічних чинників навколишнього середовища.
• Джерелом інфекції с різні тварини, рідше людина. Механізм передачі — фекально-оральний, найчастіше через продукти харчування тваринно-пташиного походження, рідше через воду або побутовим шляхом. Механічно переносити сальмонели можуть мухи, таргани. На сальмонельоз хворіють люди всіх вікових груп, проте найвищу захворюваність реєструють серед дітей перших років житія. Сприяють виникненню недуги фонові захворювання, насамперед травної системи, тривале застосування антибіотиків, а також імунодефіцити і стани.
• Для виникнення хвороби необхідною умовою є потрапляння живих сальмонел (не менше 1 млн бактерій) та їх токсинів у травний канат людини. Потрібні також такі умови: достатня вірулентність та інфікувальна доза збудника, з одного боку, і знижена резистентність макроорганізму - з іншого. Тяжчий перебіг сальмонельозу спостерігають в осіб зі зниженою кислотоутворкжальною функцією шлунка, хронічними захворюваннями травної системи, дисбіозом кишок, гіповітамінозом, імунодефіцитом. До провідних патогенетичних процесів належать діарейний синдром, інтоксикаційні прояви.
• Основною клінічною формою сальмонельозу є ентерит. Для нього характерне виникнення гарячки, інтоксикації, діарейного синдрому з випорожненнями зеленкуватого кольору, дегідратації. Можливий розвиток сепсису з тифолодібним перебігом або сеп-тикопіємією.
• Після сатьмопельозного ентериту часто тривало зберігаються залишкові прояви кишкових розладів, можливе провокування розвитку хвороб травної системи.
• У специфічній діагностиці провідну роль відіграє бактеріологічний метод із посівом тих чи інших виділень і рідин організму залежно від клінічної ситуації. Проводять також серологічні дослідження.
• Головним напрямом лікування сальмонельозного ентериту є детоксикаційні та регідра-таційні заходи, сепсису — аптибактерійна терапія фторхінолонами або цефтриаксоном.
• Профілактика сальмонельозу включає неспецифічні протиепідемічні та планові заходи.

Загрузка...