Ехінококоз - спочатку (протягом іноді декількох років) ніяких клінічних проявів звичайно немає, ехінококові кіста (порожнина, яка містить яйця паразита) виявляється під час проведення профілактичного обстеження при рентгенологічному або ультразвуковому дослідженні, а також під час операції. При збільшенні кісти з'являються симптоми, пов'язані із здавленням сусідніх органів і тканин. Найчастіше ехінококові кісти розвиваються в печінці, легенях.
При розташуванні в печінці з'являються болі різної інтенсивності в правому підребер'ї, відчуття важкості, тиску, слабкість, нездужання, швидка стомлюваність, зниження активності, іноді алергійні реакції. Відзначається збільшення печінки, іноді значне. Надалі розвиваються ускладнення хвороби, найчастіше це нагноєння кісти, розривши її з міграцією паразита по всьому організму. Іноді кіста обизвествляется, в цьому випадку стінка її стає більш щільною, ехінокок при цьому зберігає життєздатність. Може також розвинутися жовтяниця через стискання кістою жовчних шляхів, водянка (асцит) внаслідок здавлення нижньої порожнистої вени та ін При розташуванні кісти близько до поверхні печінки розрив її може статися навіть при легкому натисканні на живіт. Випадки розповсюдження ехінокока по всій черевної порожнини виявляються висипаннями на шкірі, сверблячкою, а також найбільш важкої з алергійних реакцій - анафілактичним шоком (стан, що полягає в різкому розладі кровопостачання й недостатності кисню в тканинах організму, порушенні обміну речовин), який іноді служить причиною смерті хворого .
При розташуванні кісти в легкому спочатку також відсутні будь-які клінічні прояви. При збільшенні кісти і здавленні навколишніх тканин виникають болі в грудній клітці, кашель, задишка. При великих кістах можлива зміна форми грудної клітки. Нерідкі - пневмонії, плеврит (запалення плеври - оболонки, що оточує легке і вистилає грудну порожнину). Кіста може нагноиться, можливий її прорив в бронх, при цьому спостерігається відходження великої кількості мокротиння, частина якої може потрапити в здорове легке, і таким чином відбувається поширення паразита. Прорив кісти в порожнину плеври супроводжується болем, ознобом, підвищенням температури, іноді анафілактичним шоком.
При ураженні ехінококки головного мозку спостерігаються головний біль, запаморочення, блювота, при збільшенні кісти ці явища стають більш інтенсивними. Можливі паралічі (відсутність руху в ураженій кінцівці або відсутність діяльності організму - параліч кишечнику), парези (зниження руху або діяльності органу), психічні розлади, судомні напади. Перебіг хвороби повільне.
Ехінококоз — захворювання тварин і людини, яке спричиняється стьожковим глистом — ехінококом. У свійських тварин — овець, кіз, корів, свиней — він паразитує у вигляді пухирчастої форми, а собаки, вовки, шакали, лисиці, які живляться нутрощами цих тварин, уражуються й стають джерелом ураження людини. Ехінококоз розповсюджений у зонах інтенсивного тваринництва. Яйця глистів, потрапивши до кишечника людини, звільняються від оболонки, з якої виходить зародок і проникає у стінку кишки, а далі — у кровоносні й лімфатичні судини. Системою ворітної вени він заноситься у печінку, де починають розвиватися до 60–70 % паразитів. Решта їх проникає у велике коло кровообігу й легені, де затримується до 10–15 % зародків. Рідше паразит потрапляє у ліве передсердя і шлуночок, потім знову у велике коло кровообігу, яким зародки можуть бути занесені у будь-який орган: нирки, селезінку, м’язи, щитовидну залозу, статеві органи тощо. Таким чином, найчастіше уражується печінка — 75 %, легені — 15 %, рідше — інші органи і тканини. У місці фіксації зародок позбувається зачіпок і починає розвиватися у нову форму — гідатидозну, або пухирчасту. Ехінококовий пухир — кістозне порожнинне утворення. Кіста має хітинову оболонку, яка виповнена прозорою білою або опалесціюючою рідиною. Пухир зростає досить повільно — за 1 міс діаметр пухиря збільшується на 1 мм. Кіста може сягати велетенських розмірів. Збільшуючись, вона здавлює й атрофує навкружні тканин, що, у свою чергу, спричиняє асептичне продуктивне запалення й утворення фіброзної капсули. На внутрішній поверхні хітинової оболонки, у так званому зародковому шарі, утворюються нові (дочірні) пухирі й сколекси. У дочірніх пухирях розвиваються нові покоління сколексів — онучатні пухирі. Утворення дочірніх пухирів може відбуватися і на зовнішній поверхні хітинової оболонки шляхом відпупкування їх і утворення нових кіст. Кожен із численних пухирів й ізольованих сколексів потенційно небезпечний щодо зараження. Якщо під час операції вміст пухиря потрапляє на тканини, то слід очікувати розповсюдження процесу. Зрідка відмічається самостійна загибель ехінококу — нагноювання кісти, звапнення її капсули. Патогноматичних проявів ехінококова кіста не має, часто досягає велетенських розмірів безсимптомно, зростає дуже повільно протягом 10–20 і навіть майже 40 років. Клінічний перебіг ехінококової хвороби має три стадії: 1. Безсимптомна — починається від заглиблення у тканини личинки (онкосфери) і до появи перших клінічних проявів. 2. Стадія клінічних проявів — зумовлена тиском кісти на навкружні тканини й органи. 3. Стадія ускладненого ехінококозу: перфорація, прорив кісти у порожнинні органи, черевну порожнину, плевральну порожнину. Все це супроводжується синдромом болю. У разі нагноєння ехінококової кісти на ділянці припухлості біль посилюється, спостерігаються лихоманка, огидне потовиділення, інтоксикація, підвищення температури. Якщо кіста здавлює життєво важливі органи, то виникають асцит, механічна жовтяниця, парестезії. При прориві кісти у бронх відходять рясне мокротиння, ехінококові пухирі, уривки хітинової оболонки. При ураженні кісток спостерігаються патологічні переломи, вивихи, порушення функцій суглобів, утворення свищів. Діагностика. На сканограмі визначаються дефекти накопичення ізотопу в зоні локалізації кісти. Рентгенографічно виявляються одно- або багатокамерні утворення, іноді з рівнем рідини, або ділянки звапнення в ураженій зоні. Побічним проявом є збільшення, зсув, деформація органа. Ангіографічно спостерігається збіднення судинного рисунка, майже до появи безсудинної зони. Під час ультразвукового дослідження визначається утворення, виповнене рідиною. При комп’ютерному дослідженні — кістозне утворення в органі. Лабораторно у крові виявляється еозинофілія, спостерігається позитивна специфічна шкірна алергічна проба — реакція Кацоні (уводиться 0,2 мл діагностикуму). Проте у 10–20 % хворих ця реакція відсутня. Останнім часом реакція Кацоні не застосовується через виражену сенсибілізацію організму (вона може спричинити навіть анафілактичний шок) та невисоку діагностичну цінність (у 20 % випадків можуть бути хибні результати). Сьогодні в діагностиці застосовують реакцію латекс-аглютинації (реакція Фішермана), що є безпечною й досить інформативною. Лікування ехінококозу переважно оперативне — радикальна ехінококектомія, видалення кісти чи то з капсулою, чи то з частиною органа. Якщо видалити паразита не вдається, проводять відкриту ехінококектомію, запобігаючи обсіменінню тканин сколексами. Вміст видаляють, висікають хітинову оболонку і частково фіброзну оболонку. Порожнину обробляють антисептиком, який має специфічну дію (формалін, гіпертонічний розчин хлориду натрію з перекисом водню) і дренують. Для зменшення порожнини капсулу іноді ушивають. | 
