Шизофренія - це прогресуюче, триваюче багато років психічне захворювання, що виявляється самими різноманітними розладами - від легких і минущих до важких і незвично стійких, що призводять до часткової або повної інвалідності. Шизофренія - саме часте психічне захворювання. Починається найчастіше у віці від 15 до 25 років, що дало привід спочатку називати цю хворобу «раннім недоумством». Однак нерідко шизофренія виникає до 15 років - дитяча й підліткова шизофренія або ж після 40 і 60 років - пізня шизофренія. Велика розмаїтість проявів і перебігу хвороби дозволяє виділити три форми шизофренії: 1) безперервну, 2) періодичну, 3) приступообразно-прогредієнтності.

Шизофренія [синонім: схізофренія (schizophrenia; від грец. Schizo - розколюється, розділяю, phren - розум), раннє слабоумство (dementia praecox)] - прогресуюче психічне захворювання, що протікає з поліморфною симптоматикою (неврозів-і психопатоподібні розлади, марення, галюцинації, кататонические і гебефренние симптоми, афективні порушення та ін) і приводить до особливого дефекту особистості, відмінному від дефекту, що виникає при грубо органічних ураженнях мозку. При шизофренії розбудовуються вищі форми психічної діяльності, спотворюється відображення навколишнього, нівелюються найбільш тонкі індивідуальні риси особистості. Від ступеня прогредієнтності хвороби залежать вада особистості і продуктивна симптоматика. Відповідно різко коливається рівень соціально-трудової адаптації - від достатньої адаптації до повної її втрати.

      Етіологія і патогенез

Численні дослідження етіології та патогенезу шизофренії не привели поки до встановлення конкретних причин і механізмів розвитку цього захворювання.

Є підстава припускати, що у виникненні та розвитку шизофренічного процесу більшу питому вагу належить ендогенним закономірностям хвороби. Різні екзогенні фактори можуть відігравати провокують роль «пускових механізмів».

Одним з ендогенних факторів, що беруть участь у виникненні шизофренії, слід вважати спадковість. Серед членів сімей хворих захворюваність шизофренією значно вище, ніж серед решти населення. Є вказівки, що ризик захворіти шизофренією для родичів хворого зростає із збільшенням ступеня кровної спорідненості. Так, якщо ймовірність захворювання шизофренії рядом зарубіжних авторів обчислюється приблизно в 0,85%, то двоюрідні брати і сестри хворих захворюють в 2,6% випадків, а для рідних братів і сестер ймовірність захворювання підвищується до 11 -14%.

Роль спадковості у виникненні шизофренії добре ілюструється результатами вивчення захворюваності серед близнюків. Багатьма авторами було показано, що якщо один з однояйцевих близнюків хворий шизофренією, то другий захворює в 77,6-91,5% випадків. На противагу цьому, в парах двуяйцевих близнюків при захворюванні одного близнюка другий захворює всього в 15-16% випадків. Всі ці дані свідчать про роль спадкового чинника в походженні шизофренії.

Серед екзогенних факторів, здатних впливати на розвиток шизофренії, слід вказати різні інфекції, психічні травми, інтоксикації і т. д. Однак немає достовірних доказів причинного зв'язку цих факторів із виникненням шизофренічного процесу.

Багато хто вважає, що на захворюваність шизофренією певний вплив можуть надавати соціально-побутові фактори. Вивчення захворюваності шизофренією серед різних верств населення США розкрило певну залежність між частотою захворюваності та рівнем матеріального добробуту досліджуваних контингентів. Чим нижчим був життєвий рівень тієї чи іншої групи населення, тим вище була в ній частота випадків шизофренії [Холлінгсхед і Редліх (А. В. Hollingshead, F. С. Bedlich)]. Тим не менше проблема причинно-наслідкового зв'язку між етіологією шизофренії і соціально-економічними факторами представляється досить складною і в даний час не має однозначного вирішення.

Серед гіпотез патогенезу шизофренії найбільш поширена гіпотеза аутоінтоксікаціонной природи цього захворювання. Передбачається, що в організмі хворих шизофренією утворюються токсичні продукти обміну речовин, здатні викликати порушення нормальної діяльності ЦНС. Протягом тривалого часу численні дослідники робили спроби виділити з організму хворих на шизофренію ці токсичні сполуки та вивчити їх властивості. Аутоінтоксікаціонная гіпотеза шизофренії має безліч різних варіантів, сутність яких визначається порушенням того чи іншого дзвону метаболізму у хворому організмі. Так, Бускаіно основним джерелом токсичних продуктів при шизофренії вважав порушений обмін ароматичних амінокислот (амінотоксінеская гіпотеза). Надалі в якості речовин, що викликають шизофренічний токсикоз, передбачалися адренохром, адренолютін і серотонін.

Однак не отримано переконливих доказів існування конкретних специфічних розладів в якомусь із цих ланок метаболізму при шизофренії. Значне число досліджень, присвячений їх вивченню «токсичного» дії біологічних рідин хворих на шизофренію на різні об'єкти рослинного і тваринного походження, лише побічно свідчить про існування аномальних метаболітів в організмі цих хворих.

Більш істотні результати були отримані при вивченні патобіологічного зрушень у клінічно однорідних групах хворих на шизофренію. Вивчаючи хворих періодичної кататонією, Ессінг (R. Gjessing), показав, що порушення білкового обміну (затримка або підвищене виділення з організму азотистих шлаків) збігаються з особливостями клінічних проявів хвороби. Були виділені дві форми періодичної шизофренії: асинхронно-асінтонная (з несприятливим перебігом) і синхронно-Синтон (зі сприятливим типом перебігу процесу). Однак ці закономірності стосувались лише шизофренії, що протікає періодично з переважанням в клінічній картині хвороби кататонические розладів.

Значне місце порушень білкового обміну в патогенезі шизофренії приділяв В. П. Протопопов. Він припускав, що ці порушення виникають на конституционально підготовленому грунті (вроджена неповноцінність ендокринного апарату, знижена антитоксична функція печінки, конституціональна слабкість нервових клітин ЦНС).

Необхідним елементом всебічного вивчення патогенезу шизофренії на різних рівнях організації біологічних систем організму є дослідження процесів вищої нервової діяльності. Припущення І. П. Павлова про характер порушень вищої нервової діяльності при психічних захворюваннях, зокрема при шизофренії, стали основою для подальшої розробки цієї проблеми. Представники цього напряму розглядають зміни нормальної взаємодії нервових процесів, що протікають в корі і підкіркових областях, порушення процесів іррадіації і концентрації гальмування, виникнення гіпноідних станів і т. д. як патогенетичні механізми різних форм шизофренії.

Нарешті, клінічний метод як засіб вивчення патогенезу шизофренії останнім часом отримав значний розвиток.

Безперервна шизофренія. Залежно від ступеня тяжкості (прогредієнтності) ділиться на злоякісну, помірно прогредієнтності і мляво протікає шизофренію.

Лікування. При лікуванні шизофренії використовують так звані активні методи (інсуліно-шокова терапія, терапія психотропними засобами), а також прагнуть впливати на особистість хворого з метою кращої його реадаптації. Дуже велике значення має проводиться амбулаторно підтримуюча терапія психотропними засобами хворих, виписаних з психіатричних лікарень і перебувають у стані ремісії. За допомогою підтримуючої терапії вдається зробити ремісії більш повноцінними і тривалими. Підтримуюча терапія впливає і на загострення хвороби: при її систематичному проведенні розвивається повторний напад може стати легше і коротше.

Фельдшер може проводити підтримуючу терапію в тих випадках, коли у нього є конкретні і чіткі вказівки лікаря щодо хворого.

При підозрі на шизофренію необхідно терміново направити хворого до лікаря-психіатра.

 Перебіг і діагноз

Початок хвороби доводиться найчастіше на вік 16-25 років. Звідси стара назва - «раннє (передчасне) слабоумство». Однак не настільки вже й рідкісні випадки більш раннього (в дитячому віці) і пізнього (у віці старше 50 років) дебюту хвороби.

Велика розмаїтість клінічних проявів хвороби робить необхідним виділення окремих форм, що відрізняються симптоматикою і течією.

Найбільшого поширення набула класифікація шизофренії, яка виходить із виділення переважного синдрому. Так, виділяють кататонічну, гебефреніческую, параноидной (галюцинаторно-параноидную), просту форми шизофренії. Багато психіатри виділяють додатково до основних іпохондричний, циркулярну, неврозів-і психопатоподібних форми.

Останнім часом, коли більш повно були вивчені особливості перебігу хвороби, виявилася значна синдромально мінливість шизофренії. У зв'язку з цим класифікація шизофренії, яка виходить тільки з принципу «провідного синдрому», перестала задовольняти психіатрів. Більш адекватною є класифікація шизофренії, при якій враховується як характер переважної симптоматики, так і тип течії, ступінь прогредієнтності хвороби. Виділяють за ознакою перебігу три основні форми шизофренії: 1) безперервно поточна; 2) періодична; 3) приступообразно-прогредієнтності (шубообразная; від німецького Schub - напад, зсув).

Ця класифікація охоплює всю сіндромологію шизофренії і дозволяє простежити розвиток хвороби в динаміці.

Для лікування шизофренії використовують біологічні методи (шокова терапія, психофармакотерапия), а також прагнуть впливати на особистість хворого в цілях його реадаптації.

З біологічних методів лікування найбільш широко застосовується психофармакотерапия. Використовуються психотропні речовини, що відносяться до трьох основних груп - психолептиків («великим нейролептиків»), Психоаналептикі (антидепресантів) і «малим транквілізаторів». Психотропні речовини застосовують як у вигляді курсового лікування для купірування загострень хвороби, так і амбулаторно у вигляді підтримуючої терапії. На відміну від шокових видів терапії, вибір того чи іншого препарату залежить від структури психопатологічного синдрому, визначального до моменту початку лікування клінічну картину загострення.

При депресивних станах застосовують в основному антидепресанти седативної дії (нозінан, амітриптилін та ін.) При мляво поточних процесах, а також при підтримуючої терапії, крім перерахованих вище препаратів (у невеликих дозах), застосовують либриум (еленіум), мепротан (андаксин, мільтаун), валіум.

Інсулінотерапію у вигляді курсу 15-20 коматозних станів застосовують при періодичній формі шизофренії.