Флебіт, тромбофлебіт (phlebitis, thrombophlebitis). Флебіт — запалення венозної стінки, при явищах тромбоутворення називається тромбофлебітом.

Етіологія і патогенез. Спричиняється різноманітними мікроорганізмами, частіше стафілококами. Ураження стінки вени може наставати за наявності сусіднього запального процесу (бешиха, флегмона) або занесення інфекції здійснюється кров’ю чи лімфою із віддалених осередків. Вирішальне значення мають змінення судинної стінки, хімічного складу крові, уповільнення кровоплину і порушення системи зсідання крові.

Частіше за усе уражуються вени нижніх кінцівок. Тромбофлебіт удвічі частіше спостерігається у жінок. Спочатку виникає запальна інфільтрація судинної стінки, що призводить до спазму вен. Це, у свою чергу, сприяє уповільненню кровоплину, утворенню тромбу. Спазм, тромбоз вен призводять до підвищення тиску у венах і капілярах, що спричиняє підвищення проникності судин і набряк кінцівки.

Клініка. Розрізняють тромбофлебіт глибоких і підшкірних вен, за клінічним перебігом — гостру, підгостру і хронічну стадії тромбофлебіту.

Гострий тромбофлебіт глибоких вен стегна характеризується сильним болем за ходом судинного пучка, підвищенням температури до 39–40 °С, розвитком набряку кінцівки. Шкіра на хворій кінцівці блискуча з ціанотичним мармуровим відтінком, холодна на дотик порівняно зі здоровою. Внаслідок спазму магістральних артерій пульс на ураженій кінцівці відсутній чи значно слабший, ніж на здоровій. При гострому тромбофлебіті підшкірних вен відмічаються виражена болісність за ходом вен, гіперемія шкіри у вигляді шнура чи окремі запальні інфільтрати. Гострий тромбофлебіт може перейти у гнійний із виникненням численних абсцесів і флегмони за ходом ураження, погіршенням загального стану (остуда, підвищення температури, інтоксикація), у разі прориву гнійника в кров’яне русло виникає септикопіємія. Найчастіше гострий тромбофлебіт переходить у підгостру чи хронічну форму. При цьому загальний стан потерпає мало, визначаються інфільтрати за ходом вен, при навантаженні — болісність і набряк кінцівки.

Після перенесеного тромбофлебіту розвивається хронічна венозна недостатність (набряк гомілки і стопи тощо), приєднуються трофічні розлади (сухість і лущення шкіри, варикозні виразки). Особливо слід виділити мігруючий тромбофлебіт (хвороба Бюргера), при якому уражаються переважно поверхневі вени верхніх і нижніх кінцівок. При цьому процес часто поєднується з ендартеріїтом. Хворіють переважно молоді чоловіки. Загальний стан потерпає мало. За ходом поверхневих вен з’являються малоболісні вузлики з гіперемією шкіри і припух лістю. Процес може тривати роками, періодично рецидивуючи.

Лікування при тромбофлебітах, в основному, консервативне. Терапія має бути спрямованою на зниження явищ гіперкоагуляції, дію на тромб і покращання мікроциркуляції тканин. З цією метою застосовують антикоагулянти прямої і непрямої дії (гепарин, дикумарин, фенілін, синкумар), тромболітичні засоби (стрептокіназа, фібринолізин, трипсин, хімотрипсин, тромболітин), препарати, що покращують мікроциркуляцію і зменшують агрегацію формених елементів (реополіглюкін, гемодез, компламін, трентал).

При гострому процесі хворим призначають суворий постільний режим із підвищеним положенням нижніх кінцівок, тепло- і фізіотерапію (УВЧ, солюкс, УФО), мазеві пов’язки на уражену кінцівку під час утворення тромбу. При безуспішності консервативної терапії (висхідний септичний тромбофлебіт у варикозно розширених венах) вдаються до хірургічного лікування.

До хірургічного лікування належать перев’язування вени на протязі, розрізи за ходом вен із висіканням ураженої ділянки (венектомія), видалення тромбу (тромбектомія), пересадка і пластичні операції на венах. При обмежених гнійних тромбофлебітах застосовуються розрізи із розкриттям венозного ложа і лікуванням за типом гнійної рани чи висіченням ураженої вени.