Правець (tetanus) — дуже давнє захворювання, яке знали ще стародавні індуси. Його описав Гіппократ, який втратив сина через цю хворобу, та лише 1884 р. Монастирський і Ніколаєр виявили його збудника.

Збудник правця виявляє себе за умов війни, але й за мирного часу спостерігається нерідко. Під час Великої Вітчизняної війни правець відмічений у 6–7 випадках на 10 000 поранених. М. І. Пирогов вважав, що під час Кримської і Кавказької війн (1854–1858) частота захворювання на правець коливалась від 0,3 до 0,6 %.

Збудник правця — правцева паличка (cl. tetani) — як сапрофіт перебуває у кишечнику тварин (вівці, велика рогата худоба) і людини. При потраплянні фекалій у грунт вона може тривалий час зберігатися у зовнішньому середовищі. З пилом потрапляє на шкіру, а потім у рану. Не потребує особливих умов і може розвиватися під кров’яною кірочкою від 4 дн до 4–5 міс.

Правцева паличка інтенсивно розмножується і виділяє екзотоксин, який містить тетаноспазмін і тетаногемолізин. Токсин по периневральних просторах потрапляє до центральної нервової системи, уражаючи при цьому передні роги сірої речовини спинного мозку, спричиняє тонічні й клонічні судороги м’язів. Тетаногемолізин руйнує еритроцити.

За місцем заглиблення інфекції розрізняють кілька видів правця:

— рановий;

— опіковий;

— післяінфекційний;

— післяопераційний;

— післяпологовий та ін.

За характером розповсюдження і локалізації:

— місцевий,

— генералізований.

За клінічним перебігом:

— гострий,

— хронічний,

— стертий.

Клінічна картина правця виявляється загальною слабістю, підвищенням температури тіла, невизначеними болями, а потім і судорожним скороченням м’язів на ділянці рани чи старих рубців. Надалі з’являється ураження жувальної мускулатури — тризм і мімічних м’язів у вигляді посмішки («сардонічна посмішка»), судорожні скорочення розповсюджуються на м’язи, що оточують рану, а потім на м’язи усього тулуба — хворий вигинається дугою, часом спираючись у ліжку на п’ятки і потилицю (опістотонус). Частота судорожних приступів збільшується. Процес розповсюджється на дихальну мускулатуру, настає асфіксія, під час цього можуть статися розривання м’язів, переломи кісток, ателектаз легенів.

Лікування хворих на правець проводиться у спеціалізованих реанімаційних відділеннях і містить такі заходи: нейтралізація правцевого токсину, усунення судорог, забезпечення вентиляції легенів, а також зміцнююча і симптоматична терапія. Хворим уводять внутрішньовенно чи інтралюмбально протиправцеву сироватку дозою 100 000–150 000 АО щодня, а також міорелаксанти для розслаблення мускулатури. Штучну вентиляцію легенів здійснюють методом трахеотомії чи трахеостомії. Уводять велику кількість рідини, вітамінів, запроваджують парентеральне живлення.

Таким чином, хірурги під час лікування правця є консультантами, але на них покладено обов’язки щодо профілактики цього захворювання.

Профілактика правця буває плановою й екстреною. Планову профілактику розпочинають з раннього віку із дотриманням певних термінів. Імунізацію дітей проводять адсорбованою коклюшно-дифтерійно-правцевою вакциною, а імунізацію дорослих — правцевим анатоксином. Розпочинають імунізацію з 6–7-місячного віку і продовжують до 15 років. Планову профілактику дорослих здійснюють під час проведення земляних робіт і військовослужбовцям.

Екстрену профілактику проводять при порушенні цілості покриву, при опіках і відмороженнях, позалікарняних пологах, абортах і операціях на товстому кишечнику. Екстрена профілактика містить уведення правцевого анатоксину 1,0 мл, 3000 АО протиправцевої сироватки. Уводять їх за схемами. Неспецифічною профілактикою правця є первинна хірургічна обробка ран.