Імунітет - несприйнятливість організму до інфекційних агентів і чужорідних речовин. Забезпечується захисними властивостями шкіри і слизових оболонок, клітинами імунної системи і т.д. Природний, або природжений, імунітет обумовлений спадково закріпленими особливостями організму. Придбаний активний імунітет виникає після перенесеного захворювання або введення вакцин. Набутий пасивний імунітет розвивається при штучному введенні антитіл, при передачі антитіл дитині з молоком матері.
Імунітет – це сукупність факторів тих механізмів, які склалися у процесі еволюції для забезпечення розпізнання "свого" і "чужого" і формування відповідних реакцій, що можуть бути зведені до декількох стратегій або програм:
1. В одних випадках - розпізнання «чужого», система імунітету знищує його і елімінує із організму (інфекційні хвороби, алотрансплантати та ін.).
2. В інших випадках - розпізнання «чужого», інертність до нього (толерантність) і взяття його під охорону у своєму організмі (вагітність).
3. В третіх випадках - система імунітету розпізнає надлишок «свого» і включає механізми, що елімінують цей надлишок, зокрема ферментні реакції.
Найголовнішою функцією імунної системи є збереження та підтримка постійності внутрішнього середовища організму – гомеостазу. Здатність імунної системи підтримувати незмінний гомеостаз дозволяє кожному індивідууму зберегти свою антигенну індивідуальність шляхом:
- захисту від збудників інфекційних захворювань;
- протипухлинного імунологічного нагляду;
- створення умов для внутрішньоутробного розвитку плод;
- забезпечення антигенної різноманітності популяції;
- своєчасного видалення старих структур;
- відторгнення трансплантатів.
Переходячи до механізмів імунітету, відмітимо відразу, що його ознаками визнаються три основні характеристики:
1. Здатність системи імунітету відрізняти "чуже" від "свого" на основі тонкого аналізу стереохімічної конфігурації молекули подразника;
2. Здатність реагувати на цей подразник особливою реакцією (імунною відповіддю), яка передбачає специфічну перебудову функції низки органів і тканин;
3. Наявність феномена імунологічної пам'яті.
Форми імунітету
Імунітет поділяється на спадковий, природній або видовий і набутий.
Спадковий (видовий, вроджений) імунітет - несприйнятливість певного виду тварин або людини до мікроорганізмів, які викликають захворювання у інших видів. Наприклад, несприйнятливість людини до чуми собак, а тварин - до збудників гонореї, кору, менінгіту тощо. Видова несприйнятливість залежить від генотипу та імуногенетичної спадковості.
Набутий імунітет - невразливість організму людини до інфекційних агентів, яка формується у процесі його індивідуального розвитку і характеризується строгою специфічністю відповіді щодо варіанту збудника. До інших збудників чутливість при цьому зберігається.
Набутий імунітет поділяється на:
1.Активний набутий – формується після перенесеного захворювання чи введення вакцин.
Пасивний набутий – формується після введення імунних сироваток або імунних глобулінів.
Природній – формується після перенесеного захворювання чи передається трансплацентарно.
Штучний – формується після введення імунних сироваток або імунних глобулінів та вакцинації.
Постінфекційний – набутий в результаті перенесеного інфекційного захворювання.
Поствакцинальний – набутий у результаті штучного введення антигенів-збудників (вакцинації).
2.Плацентарний – переданий через плаценту від матері дитині або ж через грудне молоко.
Місцевий імунітет – імунологічний компартмент - імунітет покривних тканин - імунітет шкіри і слизових оболонок відкритих порожнин. Оскільки філогенетичною основою імунітету у будь-якому випадку є макрофаги, в цьому разі велика роль відводиться дендритним клітинам.
Індуктором розвитку імунної відповіді із наступним формування імунітету в організмі людини є антиген. Набутий імунітет виникає в організмі тільки тоді, коли у нього проникає збудник або речовина, що здатна викликати імунітет. Це – антиген (АГ) - він формує імунну відповідь і залишає набутий імунітет. Процес введення антигену в організм називається імунізацією.
| 
